Село Сарата — одне з найвіддаленіших і найважчедоступніших в Україні. Його назва має румунське коріння й означає «солена», що пов’язане з місцевими природними особливостями.
Перше активне заселення цих територій розпочалося ще в першій половині XIX століття за часів Австро-Угорщини. Саме тоді регіон активно розвивався як у господарському, так і в інфраструктурному плані. До 1900 року в Сараті вже мешкало майже 300 людей у 60 господарствах.
В часи Австро-Угорщини, Румунії, навіть, в період радянської доби, село, по гірським міркам, було велике. З приходом совітів, адміністративні межі села трохи змінилися, і за переписом житлових господарств в 1949 році, їх налічувалось – 41, в яких проживало 183 людини. З 1940-их років тут діяли школа, ФАП, клуб, гуртожитки, столова, магазин і, навіть, вапняний завод, який побудований у 1945 році, що протягом наступних років видобував понад 4 500 центнерів вапна в рік!
Цікавий факт: у 1946 році село тимчасово перейменували на Солонцівку, однак у 1960-му йому повернули історичну назву — Сарата.
Гордими сторінками історії є імена братів Прилипчанів — Спиридона, Кирила та Луки. Видатні скрипалі з гірської глибинки, які підкорили сцени далеко за межами Буковини. На їхню честь у 2021 році в Шепоті відбувся перший фестиваль «Хай грає скрипка вашої душі».
На території села збереглась церква Різдва Івана Предтечі, де богослужіння проходить раз на рік, а також пам’ятний хрест, що встановлений на початку 2000-их років на честь загиблих у Першій світовій війні, де було поховано у братській могилі 200 солдат, і в окремій могилі – 3 офіцери.
Хоча сьогодні в Сараті постійно мешкає лише кілька родин, це село зберігає неймовірний історичний дух, колорит і потенціал для туристичних маршрутів.
Інформацію та фото для публікації надав Олександр Шкурідін - краєзнавець, член Національної спілки краєзнавців України, голова ГО «Інститут громад».
