Серед дерев, запашних квітів, декоративних чагарників ми не помічаємо різнокольорові плями або пластинки з дивними лопатями по краях на корі дерев, стріхах будинків або камінні. У смерековому темному лісі зі старих гілок спускаються кошлаті сиві бороди. Взимку, з-під снігу виглядають невеликі гіллясті килими різного забарвлення. Між тим, це дуже цікаві організми – лишайники.
На перший погляд, лишайники – це чудовий приклад спiвiснування органiзмiв, які побороли конкуренцію i разом вижили там, де окремо не змогли б. Лишайники – дуже невибагливі організми. Вони легко переносять і люті морози, і нестерпну спеку, різне освітлення та вологість. Тому вони першими з’являються у місцях, не придатних для життя рослин.
Це сухе шумовиння на камені, яке розтирається на порох, мертве. Але після дощу лишайник піднімається і розкошує, доки вітер і сонце знову не перетворюють його на суху кірку. Так і живе від дощу до дощу.
А ще, лишайники – природна сигналізація чистоти повітря. Цьому сприяє неоднакова чутливість різних видів до забруднення атмосфери: деякі з них не витримують навіть найменшого забруднення та гинуть, інші, навпаки, живуть лише у населених пунктах із відповідними антропогенними умовами. Отож, зважаючи на видовий склад ліхенофлори НПП «Черемоський», можна з впевненістю говорити про чистоту гірського карпатського повітря.