Перша писемна згадка про селище відноситься до 1501 р., коли Путилу разом з іншими поселеннями польський король передав у володіння феодалу Іону Теутулу. Однак, сміливо можна зробити висновок, що поселення існувало набагато раніше.

Протягом Х ст. – ХІ ст. ці землі входили до Київської Русі, з ХІІ ст. – на поч. ХІV ст. – до Галицького (згодом Галицько-Волинського) князівства. Зазнав Путильський край гніту ординців, потім тут протягом деякого часу панували угорські феодали. З 1340 р. Північна Буковина входила, як автономна Шипинська земля (починаючи від села Шепіт) до Молдавської держави. Під владу королівської Польщі ця територія потрапила у 1349 р. аж на півтора століття. З 1499 р. тут знову панує Молдова, а через 15 років – султанська Туреччина. Протягом 1774 р. – 1918 р. ці території відійшли до складу Австрії. На поч. XIX ст. тодішній Путилів славився революційними настроями на всю Буковину.

Не оминули селище і події першої світової війни. Влада переходить з рук у руки. А вже з червня 1940 р. тут панує радянська влада. Під час подій другої світової війни з липня 1941 р. по вересень 1944 р. селище було окуповане румунськими військами. У ході боїв Путила майже повністю була спалена. У післявоєнні роки Путила, наче чарівна птиця фенікс, постала з попелу в новій відновленій красі: відродилося господарство, освіта та культура.

У 1961 р. Путилі було надано статус селища міського типу, а у 2020 році внаслідок адміністративно-територіальної реформи Путильський район був ліквідований, а його територія увійшла до складу Вижницького району Чернівецької області. Нині Путила входить до списку історичних населених місць України.

Одним із важливих етапів у підгодівлі є віники, які були заготовлені до зимового періоду – природний корм для копитних мешканців парку.

Що таке віники і чому вони важливі?

Це висушені гілки з листям, які зберігають поживні речовини та допомагають тваринам пережити зиму. Найкращими для заготівлі є гілки верби, осики, берези, ліщини та фруктових дерев.

Кожен внесок – це важливий крок у збереженні дикої природи! Давайте разом допоможемо мешканцям лісу.

Історична довідка:

Бій відбувся 29 січня 1918 року під станцією Крути.

Український загін складався приблизно з 400–600 студентів, гімназистів і курсантів.

Проти них воювала Червона армія під командуванням Михайла Муравйова, яка налічувала близько 4000–5000 добре озброєних солдатів.

Попри нерівні сили, українські вояки затримали наступ більшовиків на Київ, що дало можливість УНР укласти Брест-Литовський мирний договір.

 Вшанування пам’яті:

Герої Крут стали символом самопожертви й боротьби за незалежність України.

В Україні встановлено пам'ятники героям, а 29 січня проводяться меморіальні заходи.

Вшановується як один із важливих днів національної пам'яті.

Цей подвиг нагадує, що боротьба за свободу та незалежність України триває, а героїчний дух юнаків Крут є прикладом для сучасного покоління.

Галузевим навчальним центром Державної екологічної академії післядипломної освіти та управління було організовано та проведене зазначене навчання під головуванням директора - Салія І. В., за участю представника Державної служби України з питань праці - Радіонова М.О., та членів комісії з перевірки знань з питань охорони праці посадових осіб та інших працівників підприємств, установ та організацій, які належать до сфери управління Міністерства захисту довкілля та природних ресурсів України - завідувача Сектору з охорони праці Міндовкілля - Кузьменко Н. В., та викладачів кафедри промислової безпеки та охорони праці Державного закладу «Державна екологічна академія післядипломної освіти та управління»: Яковенко Л. О., Радкевича О.П., Гончаренко М.І..

Всі працівники здали іспити і щиро вдячні організаторам і викладачам за професійну, актуальну, цікаву та сучасну тематику навчання, особливо важливу під час під час російсько-української війни.

Що обговорювали?

Основні екологічні проблеми нашої місцевості.

Як зменшити кількість відходів та покращити сортування сміття.

Роль кожного у збереженні природи та ресурсів.

Що дізналися?

Учасники дійшли висновку, що навіть найменші дії, наприклад, економія води, використання багаторазових речей чи правильне сортування сміття, можуть мати великий вплив.

Чому це важливо?

Ми віримо, що саме молодь може стати рушієм змін у боротьбі за чисте довкілля. А такі заходи – це чудовий спосіб поєднати навчання з розвагами.

Дякуємо всім учасникам та вчителям, які допомогли зробити цей день незабутнім!

Разом ми можемо змінити світ на краще

А як ви долучаєтеся до збереження екології у вашій громаді? Діліться ідеями в коментарях!

Екологічна освіта допомагає формувати свідоме ставлення до природи та відповідальність за її збереження.

 Чому це важливо?

Щороку екологічна ситуація в світі стає складнішою: зміна клімату, забруднення довкілля, зникнення видів.

Через освіту ми можемо виховати покоління, яке буде свідомо використовувати природні ресурси та захищати екосистеми.

 Екологічна освіта є ключовим напрямком діяльності НПП «Черемоський», спрямованим на збереження біорізноманіття та природної краси парку, а також на підвищення обізнаності громадськості про важливість охорони природи в цій унікальній природній області.

Збережемо нашу планету разом!

Музей - це і є та гуцульська дерев’яна хата, в якій народився і виріс народний ватажок антикріпосних селянських повстань 30-40-их років XIX століття Лук’ян Кобилиця. Під час революції в Австрії селяни Буковини вибрали Лук'яна Кобилицю депутатом австрійського парламенту одночасно він очолив селянський рух і закликав селян до повстання. Як депутат Лук'ян Кобилиця у Відні брав активну участь у роботі рейстагу, подавав на розгляд селянські скарги та вимоги, разом з депутатами від Буковини та Галичини голосував за скасування кріпосництва без викупу. Повстання тривало до літа 1849 року й припинилося внаслідок застосування до повстанців військової сили, ув’язнення 10 селянських керівників, конфіскації майна. У квітні 1850 року Кобилиця був заарештований і висланий до м. Гура-Гумора (нині м. Гура-Хуморулуй, Румунія), де він помер за загадкових обставин, місце його поховання невідоме. Такою була помста озлоблених дідичів, що панували на Буковині, борцеві за свободу сільського люду.

Музею-садибі понад 200 років. В ній можна побачити старовинні гуцульські предмети побуту: дерев’яний стіл, ліжко, широку лавку, вішалку, піч, полицю для посуди. Також збереглися документи, які засвідчують активний опір місцевим поміщикам та владі. Ці документи - це петиції, скарги, з якими Кобилиця звертався до австрійського парламенту. На території садиби збереглися й інші господарські будівлі - пивниця, криниця і комора. З криниці можна напитися прохолодної джерельної води.

І хоча стежки до музею-садиби вже давно заросли духмяними карпатськими травами, дорога до хати «короля гуцулів» ще довго вестиме в таємниче минуле...

Ці лісові мешканці – не лише гарні, але й дуже важливі для нашого лісу. Вони нагадують нам, наскільки унікальним є світ дикої природи і як важливо його берегти.

Лис рудий є одним із найпоширеніших хижаків у світі, і його популяція загалом знаходиться в стабільному стані. Однак це не означає, що лисиці не потребують охорони, особливо в конкретних регіонах або екосистемах, де вони можуть стикатися із загрозами. У глобальному масштабі вони мають «найменший ризик» (LC – Least Concern) за класифікацією МСОП. В Україні він також не є видом, занесеним до Червоної книги, але охороняється в межах природоохоронної території НПП «Черемоський».

Отже, хоч лис рудий і не є видом на межі зникнення, його захист важливий для підтримки екологічного балансу та здоров'я природних екосистем.

Такі заходи спрямовані на збереження, охорону навколишнього середовища та екосистем Парку, а також на попередження незаконних дій, що можуть завдати шкоди природному середовищу.